Так підтанцьовуючи та співаючи:

Ішов Стецько льодом, Свинка огородом, Подай мені, моя мила, Свою білу ручку! —

і прибув Стецько до пивної «Гальба», де мав резиденцію верховний уряд самостійної українсько-німецької держави.

— Катай, — каже Бандера, — прем'єре, урядову декларацію!

— Ги-ги-ги! Кататиму! — каже прем'єр.

— Катай!

— Панове! — почав прем'єр. — Напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо (оплески). Це основне завдання! А щодо державної промисловості й фінансів, то тут я вже не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках! Станеш їх лічити, то так один одного й попереджа. На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю! Ось бач, Бандеро! Як би ти з одним пальцем та зложив собі дулю? Еге! Не можна, бо хоч як, то не можна! О! Та підемо до гестапо… (Бандера: — Правильно!), а там і надають: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку (оплески). Та свого батька, Бандеру, поважатимемо, бо він же ж таки батько, «хоч і поганенький, мов ликами шитий, а все-таки батько» (оплески). Щодо освіти, то таке собі хай буде, ми світ увесь узнали:

Отсей світ, Такий світ, Який собі довгий! Цілий день проходиш, Кінця не знаходиш. Коли б він, Коли б він Та був коротенький, Щоб тут поле, А тут ліс, Недалеко б дідько ніс. Щоб не довго до них швендять, А швидш дочухрати, А то швендяй, Швендяй, швендяй…

Я кінчив. (Бурхливі оплески всього українсько-німецького самостійного уряду).